|
в нас шрами на серці
і в храми нам рано,
і кожен молиться так невблаганно,
а потім…
п’є по-чорному, віскі заливається,
з друзями ― до проституток.
дружину «любить», цілуючи в щічку,
даруючи квіти, аби правду діти.
о, діти!
так, в нього є діти!
а він замолює все квітами, подарунками:
машинки, снікерси, чупа-чупси.
джип за «не наші», американські,
туфлі ― італійські,
острови ― Сейшельські, Мальдівські.
а Та розуміє, дивлячись в очі брехливі,
а сама фальшива і, водночас, щаслива.
достатньо щаслива, аби сльози ховати,
аби дітей ростити, покладаючись на місію,
аби стати зразковою дружиною:
борщі, випрасувані сорочки
(з помадою на комірі, з чужими парфумами).
і це не спонукає Її подумати,
що совість не ховається:
вона або є, або її немає,
що смс-ки таки стираються,
що дзвінки по ночах аж ніяк не від начальника,
що можна стрибнути вище неба,
що Вольтер читається, а під Шекспіра не плачуть,
що спільне життя нічого не значить,
якщо обом наплювати…
і, ніби-то нічого не знаючи,
плакати в подушку, коли той п’яний,
лікувати корвалолом сердечні рани,
молитися в храмах,
а потім світ проклинати, себе ж тим проклинаючи…
а в нас мільйони тих шрамів на серці,
і в храми нам таки дійсно рано,
якщо молишся невблаганно,
а потім подібна історія…
© (авт. - 2012 р.)
ID:
439764
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.07.2013 00:52:44
© дата внесення змiн: 29.07.2013 22:45:08
автор: VOSKRESENSKA
Вкажіть причину вашої скарги
|
