Розпалю кострище й спечу собі сонце –
Маленьке й коричневе, в котрому вогонь цей
Збереться без ліку,
Застигне вечірком,
Потріскає ранками
Від дотику літа,
Поставлю на стелі
У рідній майстерні горня
З обпаленої кераміки.
Я хочу в країну, де люди літають.
Я хочу в країну, в котрій живуть карлики.
Сховатись подалі,
Прикинутись равликом,
Прокинутись вдома.
Під ковдру в постелі
Сховати з майстерні горня
З поливаної кераміки.
Роздмухну вогонь і спечу собі щастя.
От тільки до болю обпалює пальці.
Збіжу за водою
Подалі від долі.
А щастя, мов крам який,
Купила б у крамарки,
Щоб мавки озерні
Не вкрали з майстерні горня
З оранжевої кераміки.
Верталась додому весняно й стихійно.
Верталась додому, на шиї коралики,
Що з тої країни,
В котрій живуть равлики.
Верталась додому.
Зосталось на спомин
В майстерні розбите горня
З мальованої кераміки.
