Ми існуємо в епоху постмодерну,
Холодної, прикритої війни.
Літературної, незримої бійні.
Ми існуємо в епоху постмодерну.
Виконуючи норму денну,
Бо вже так треба, та не для душі,
Бажати замість лілій спориші,
Вимолюючи синь мізерну.
Не маючи у мозку різнобарвних рим,
Римуємо цензурою закрите,
В запасі маючи життя прибите,
Вирвані опери забутих в буднях прим.
Абсурдність - наша денна правда.
Геройство - вже немодним є давно.
І до землі - своєї серце все одно
Не поверне прийдешнє "завтра"...