Вже місяць сон, чомусь тікає з хати,
Навіть за хмарами зірки коли мутні.
Очі закриєш, але не можеш спати,
Пачка цигарок пуста вже на столі.
Думки блукають в прокуреній кімнаті,
Не можуть вихід в тумані цім знайти,
Життя летить у майці полосатій,
А хочеться все ж білу одягти.
Безсонну ніч замінить день спекотний,
Ледве не вспіє сонечко зійти,
Що на душі (в мене) не скаже близький жодний,
Навчився я свій спокій берегти.
Від всіх невдач не хочеться ламатись,
Невдалому коханню скажеш (тихо) – йди,
Мудрість завжди говорить вмій прощати,
Хоча межу цю складно перейти.
"Невдалому коханню скажеш (тихо) – йди" ...у цій стрічці вже стає зрозуміло, що дійсно немає тієї, яку мусить перейти герой... тихе "йди" - це вагання, це навпаки стримування, це розділення самого себе ... важко приймати подібні рішення ... хоч багато хто приймає подібні рішення в досить смішний спосіб - гадання, удача, на авось, на "орел -решка", "эх, была не была" ... хоч на перший погляд це смішно, але результат хоч якось можна пояснити ... хоча навіть приймаючи рішення в такий спосіб все одно будуть вагання ...
Дядя Вова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
