Я б пам\'ятала тебе вічно, і навіть якби ти перетнув мені горло в якийсь зимній вечір, на якійсь трасі Київ-Безмежність, у якомусь купе-вагоні на черговій станції щастя.
Я би пам\'ятала твою безмежність. Я би знаходила твою нездійсненність твого Его твоїх нереальночутливих думок у твоїй голові.
Я би утримувала тривалістю і вічністю і безкінечністю кінцевих зупинок на нашій с тобою трасі відчуттів,
де Київ-Безмежність меж у нас самих.
Я би була собою навіть с тобою і навіть в тобі.
Але я би пам\'ятала тебе цілу вічність, здається, без меж і твоїх вітрил і портів.
