Мрія задумавшись сиділа на підвіконні, пильно вдивляючись у сутінки, які ліниво відкривали двері буденного літнього вечора. Очевидне повторення вже прожитих літніх, осінніх та зимових вечорів, кожен з яких мав присмак очікування. На що може чекати мрія?? Вона самодостатня, сильна та вільна душа, яка не потребує жодних обіцянок, очікувань та розчарувань. У неї є імунітет до сірих буднів, які поглинають сонце над головою кожного, хто насмілився розправити крила, обриваючи ледь вловимий промінь, який втримує від легкості власного тіла. Мабуть тільки мрія може літати у небесах, лишаючи сумні погляди на спинах перехожих, крила яких обпалені втомою, ліню чи наївною байдужістю. Сьогодні вона була на самоті. Думки крадькома заварювали чай у чудернацьких кольорових горнятках у сутінках кухні, шепотіли, сміялися та малювали картинки майбутніх пригод. Руки годинника застигли в очікувані чиїхось дотиків. Стіни поринали у легку дрімоту, гойдаючись під мелодії, які долинали з уст старенького радіо на стіні. І все навколо було огорнуте прозорими тенетами очікування.
Дні, тижні вщерть наповнювалися безмежним відчуттям чекання. Здавалося, що варто лише закрити очі і день до якого прагнула наблизитися мрія простягне свою руку. Терпіння… Його так бракувало у хвилини очікування!!!! І ще три доби ….. Сьогодні із шафи визирнула валіза, намагаючись непомітно порахувати гостей, які завітали, щоб поглянути на її феєричну появу. Ще мить!! Чекайте!! І ось нарешті вона, пані Валіза у всій своїй величі. Її шати присипані легкими пилом, обличчя вкрите легкими зморшками і тіло заніміле від довгого забуття у казематах шафи. Але вона жива….Відзавтра у неї з’являться супутники, які доповнять її повернення із забуття. Дві доби… Лиш декілька годин відгороджували мрію від бажаного втілення власного чекання….
Підвіконня лишилося самотнім, його гостя, яка так довго навідувала його зникла. Тепер воно дивилося у вічі власній самотності. А його мрія була далеко. Її кроки малювали візерунок на вулицях міста, яке було схоже на Вавилон. Місто, куди збіглися люди практично усіх національностей, мов та віросповідань . Вир незрозумілих слів, поглядів, усмішок, жестів, вигуків. Будинки застигли у власній величі, зберігаючи таємниці мешканців, їх розмови та історії життя. Тут усе було чужим. Вулиці, будинки, слова, люди. Страшно… Мрія проходила крізь потоки людей, які жадібно ловили кожен її погляд, хтось гамірно штовхав плечі, силуючись протиснутися крізь стіну людей. Усі були незнайомцями один для одного, випадкові погляди та жести. Єдиним її супутником було очікування. Воно крокувало поряд з нею, мовчазно тримаючи за руку.
Очікування!!!! Воно ставало нестерпним, з кожним кроком все болючіше врізаючись у думки. Панорами прочитаних слів, обіцянки та пусті слова. У кожному обличчі вона шукала знайомий погляд. Задуманий, прохолодний, з легким відтінком зверхності. Сотні зіниць, тонких відтінків у поглядах, проте кожен з них був чужий. Все виявилося марним, легким пилом здійнялося у небо, не полишаючи по собі жодного сліду. Все минає, лишається тільки розчарування. Усі його сказані слова…. Що це було?! Лише гра… Обман…..Колись її душа блукала вулицями вкритими бруківкою, очікуючи на його погляд. Тепер вона заблукала на перехрестях Амстердаму.
Deja Vu….
Нет, Марин! Не о тексте речь, а об эмоциях... Я за прорыв, выход из замкнутого круга, из состояния дежавю... Не стоит зацикливаться, культивировать страдания, нужно научиться быть счастливой в "предлагаемых обстоятельствах". Вопреки!
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую!!!!!!!ці емоції лишаться тільки тут у тексті..далі тримати їх у серці не хочу і не буду все змінюється, життя тільки починає набирати фарб, а деякі люди тьмяніють у пам"яті...
Марин, соскучилась, давно тебя не было слышно! Грустно-исповедально! Поражаюсь мастерству, но дежавю...
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго ранку!!так, давно мене тут не було...останнім часом виникає відчуття браку творчого неспокою,коли у голові рояться думки, хочеться писати і висловити все, що на душі... та й якщо бути відвертою, то цей твір для мене досить недосконалий (критик я досить серйозний по відношенню до себе), можливо втрачаю щось у душі??
а Ваша останнє речення свідчить про те, що щось таке вже я писала раніше??
але дякую, що Ви поруч зі мною
все змінюється, життя тільки починає набирати фарб, а деякі люди тьмяніють у пам"яті...
