… Той перший – серйозний. Кохала його до безтями!
Умів все, що треба , своїми зробити руками.
…Готова була на край Світа! Та, що там – ходила.
Синочків йому, як належить, у строк народила.
А він все робив, все старався, щоб повнилась хата;
І друзів мав щирих, які не могли відмовляти.
Завжди почувалась при ньому, немов за стіною, -
Та доля уже готувала свій жарт наді мною…
…Той другий – надійний. І старший. І досвід чималий.
В чужому краю випадково нас доля зв’язала,
Коли залишилась одна, ніби біла ворона, -
Зустріла його – і товариша, й друга, й «патрона».
Він мовчки робив те, що я не могла поробити.
Він завжди був поруч, і він надихав мене жити!
Та ж, серце – не камінь! Як можна байдужість вдавати,
Коли воно також, згорьоване, хоче кохати…
…Той третій – «пустий»… Балаболка, як кажуть в народі:
Йому б говорити – чи в хаті, а чи на природі!
Годинами може «пусте до порожнього» лити,
Та, гріх не сказати, уміє таки говорити!
І байку розкаже, а треба – серйозного вірша –
І то, не чужого! Так інколи гарно напише,
Що – сльози з очей, а душа так і хоче злетіти…
Тож, спробуй такого, хоч трішки, та не полюбити…
Якби ж мені, Господи, всіх їх до купи змішати
І все, що найкраще, до того одного зібрати,
Щоб став мені другом, коханцем і був - чоловіком …
На інших не глянула б – цього кохала б довіку!
02.07.13
