Диво-цвіт я знайду, і тебе зворожу, зачарую,
Літнім медом спою, і солодким нектаром присплю…
В темнім лісі принади свої покажу, і дивá подарую,
Ніжно-пінним волоссям весь світ від очей затулю!
Будуть сови кричати у хащах протяжно, надривно,
Будуть очі, і губи, і руки, і тіло – твоє! – забери!
Ми кохатимемось до нестями – так палко, так дивно!
І лиш місяць нам буде світити промінням згори….
Ти забудеш усе – своє ймення, і дім, і родину,
Будеш тільки хотіти, тремтіти, кохати мене!
І жага та багаттям вночі розгориться невпинно,
Ти забудеш усіх! Будеш бачити тільки мене!
… Так не буде… Багаття згашу. Закопаю чар-зілля.
А тебе приведу до людей. У цей світ поверну.
Ти не хочеш мене… І не буде, не буде весілля…
Буде присмак гіркий на губах від твого полину́…
***************
Я найду тот цветок и тебя ворожбой заколдую,
Летним мёдом спою, сладким снАдобьем тихо присплю...
Тёмной ночью тебе все соблазны свои покажу я,
Нежной пеной волос целый мир от тебя заслоню!
Будут совы кричать в тёмной чаще протяжно, надрывно,
Будут руки, и губы, и тело, и очи - твои - забери!
До безумства ты будешь любить меня, пылко и дивно!
Лишь луна будет видеть во взглядах той страсти костры!
Ты забудешь, кто ты, своё имя, и дом, своих близких,
Будешь только хотеть, и дрожать, и любить лишь меня!
И желание то разгорится от похотей низких
До наивысших вершин! И прощайте - и кров, и родня!
...Так не будет. Костёр погашу. Закопаю чар-зелье.
А тебя приведу я назад. В этот мир, в ту весну...
Ты не любишь меня... Я проснусь, я очнусь от похмелья.
И полынью-травой свой сердечный огонь затушу...