Дощ розтинає набряклу тишу.
Люба, наважуйся, люба, кричи!
Важчають звуки. Небо темнішає.
Родиться голос. Голос чи
може глибинне давнє хотіння,
світле зернятко, гірке на смак,
що визрівало під небом осіннім
і подало тепер знак?
Осінь плекає подібні зерна,
зрощує бережно під дощем.
Родиться голос. І слово химерне
в серці порушує щем…
