ми думаємо, що зможемо полюбити лише тоді, коли знайдемо достойну людину, людину, яка варта наших почуттів, наших переживань, уваги і терпіння. але забуваємо, що любов не вибирає. і знову спотикаємось об старі улюблені граблі. Закохуючись у цинічних егоїстів.
ми думаємо, що полюбимо тоді, коли знайдемо ідеальну людину, ідеального чоловіка чи жінку, в стосунках з якими буве все гладко і не буде суперечок та непорозумінь. але забуваємо, що ідеальних людей немає. а навіть, якщо вони є, то їх не хвилює наша любов.
ми мовчимо тоді, коли краще сказати те наболіле, що поселилось у нашій свідомості і руйнує день у день наш особистий світ, що заставляє не спати по ночах і вовком вити десь там, у найпотаємнішому закутку душі.
ми думаємо, що мріємо, але насправді наші мрії зводяться до мінімальних матеріальних благ, без яких ми могли жити 10-20-30... років назад, ще з народження. боїмося мріяти по-справжньому. не віримо в чудо. не маємо красивої мрії.
і ще одне... свобода. ми говоримо що ми вільні. але забуваємо, що бути вільним - значить не бути рабом своїх думок. свобода - це можливість вчиняти так, як хочеться. ми отримуємо "ілюзорну" свободу, залишившись в самотності. тоді вона просто втрачає сенс. а любов ніколи не повинна забирати свободи. бо тільки свобода забезпечує справжнє кохання!