Я не знал, що знайду
чорнеє намисто,
фотографію твою і хустину-ніжну.
Так у скрині і лежать:
виткана сорочка,
чоботи, пасок і люлька
все ж чекає лиш тебе...
Так я знаю, що далеко
ти на ТІЙ ВІЙНІ.
Чула, що усі померли -
друзі то твої.
Я пишу, не знаю,може,
не читаєш ці листи.
Я живу уже 3 роки
лиш в надії тій,
що одягну я намисто,
хустку, ну, а ти....
виткану сорочку, чоботи й тоді
ми на рідній Україні
підемо в гаї, поля, сади
і у лузі, біля річки висадим - квітки.
