- Та проходь, що ж ти в дверях стоїш?
Я давно приготував тобі кімнатні тапки,
Невеликі, але затишні кімнатки.
Там моя гітара, чай і саморобний ніж.
Ти чого мовчиш? Заходь, раз вже постукала,
Вперше так приходиш вчасно - серед ночі.
Хай мої подушки рясно змочить,
Те все, через що так серце гупало.
Ти наважся, це такий маленький крок -
Через поріг ступила і залишишся.
Потім в листах йому про все відпишишся,
І лишиться кохання пожиттєвий строк.
Заходь, ти вчасно так, не забарилася,
Скажи хоч слово, підніми кохані очі...
Хоча ти ж знаєш, що чекав тебе щоночі,
І кожен раз на все життя, що залишилося.
Ти подивись, волосся в тебе збилося,
Он ліс вже блідне, а за ним стає зоря
Проходь, лягай, помрієм про моря.
Я розповім тобі про все, що нам судилося.
Ну, що кохана, чому ж ти розгубилася?
Й чому такий задивний в тебе одяг?
Он телефон дзвенить, візьму, не стій в проході.
- Ало...Це ти?
Ти знов мені наснилася...
Вона мовчить, вона небес злякалася,
Бож покарають, волі не дадуть,
Вона ж у ньго сильно закохалася.
У ній навіть думки його живуть.
Вона його,вона йому належить,
Тай й він їй дав усе що мав.
У неї сльози,вона вигадує йому що то лиш нежить,
Та серце їй сум тихо пожирав...
Latur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00