Я знала, я снюсь тобі,
Тому не могла заснуть.
Сліпий ліхтар голубів
Мені освітлював путь.
Царицин ти сад узрів,
Різьблений білий палац,
Мереживом тин чорнів
На ганки тіні складав.
Ти йшов, не відав шляху,
І думав *Скоріш би знайти,
Ту, що не знає страху,* -
Поки не прокинувся ти.
А сторож червоних воріт,
Озвався до тебе *Куди?*
Кришивсь під ногами лід
І лякала темінь води.
*Це озеро, - думав ти,_
На озерї є острівець...*
Та раптом із темноти
Заблимав блідий каганець.
В жорстокім світлі пісного дня,
Прокинувшись, ти застогнав
І вперше, моє ім'я,
Уголос ти проказав.
.Ахматова 1915
Я знала, я снюсь тебе,
Оттого не могла заснуть.
Мутный фонарь голубел
И мне указывал путь.
Ты видел царицын сад,
Затейливый белый дворец
И черный узор оград
У каменных гулких крылец.
Ты шел не зная пути,
И думал: *Скорей бы, скорей,
О, только б ее найти,
Не проснуться до встречи с ней*
А сторож у красных ворот
Окликнул тебя *Куда?*
Хрустел и ломался лед,
Под ногой чернела вода.
*Это озеро, - думал ты, -
На озере есть островок...*
И вдруг из темноты
Поглядел голубой огонек.
В жестоком свете скудного дня
Проснувшись, ты застонал
И в первый раз меня
По имени громко назвал.
, разів п'ять читала і не побачила 
чудовий переклад 
