І може статися, що не пройдем
Тим садом, що саджав я всі ці роки.
Такі легкі твої, що майже невагомі кроки
Не ляжуть там, бо стежку не знайдем.
Так може бути, що не побіжиш
Мені назустріч, на пероні кинувши валізи,
Бо не дають у ту країну просто візу,
Де я, де ти, де ми, де ти тремтиш.
Так, може більше й не відбутися нічого,
Ні дотику, ні погляду, ні зустрічі,
І хоч закляття ти читай, хоч плач, кричи,
Та почує тебе лише пустка безсоння нічного.
Й так може скоїтись, що серце проштиркне,
Востаннє, найсильніше, незворотньо влучно.
Та він тобі вже так давно надів обручку,
Що не зірве її все наше потайне...
Так несподівано лягла чирвова карта,
З колоди витягли її ми одночасно, люба.
І може так -все то нам вірна згуба,
Та одна ніч з тобою всього того варта.
