Навіщо ти змусив плакати,
Вичікував зручну нагоду?
Обрушив питальними знаками
перерву в стосунках, негоду.
Говориш, що сама я нічого так.
І, наче, не я є виною,
але твоїх фраз не розумію
і краплі до губ стіною.
Жорстоко ти сам вирішуєш,
там, де для двох є думка.
Себе від мене завішуєш,
вважаєш так краще - сумно.
Та хочу тебе знов побачити,
я іншою стала з тобою,
Хотів взяти з собою у щастя,
- завів лиш туди однією ногою.
Так, тяжко й тобі, напевно,
Та серце моє не сталеве,
скажи, що все було не даремно,
а зараз лиш хмари покрили небо.
Що з часом усе розпогодиться,
Що час - це найкращий лікар,
але ж це найдовше слово,
що воду збира під повіки!
Не йдеш з голови, але хочеш,
Так біжи - не тримаю руками,
забуду слова усі сказані,
Дочекаюсь свого, вже-ж чекала роками...
