Я сам себе не розумію
І диву-дивному даюсь:
Як цілий день ходжу радію,
А потім вмить на щось озлюсь.
Буваю різним, ви повірте,
Веселим можу і сумним,
Та ви так рано не радійте -
Усе це маска, це лиш грим.
А справжній я - незрозумілий,
Меланхолічний ідіот,
Коли болить душа і тіло,
Сміятись можу в повен рот.
Коли в душі коти скребуться
І біль така що тільки : "ах..."
З обличчя усмішка не сходить,
І вогник світиться в очах.
Життя люблю я так безмежно,
Що муки з радістю прийму,
Аби до щастя вела стежка
Через колючую терню.
На долю не озлюсь ніколи,
Не стану їй я докорять.
Болить. Але хіба дрібні уколи
У силах лева подолать?
Я рватися буду до щастя,
Немов шалений, дикий звір.
Долатиму усі нещастя,
Ти тільки в мене трошки вір.
