Немов заквітчану хустину,
Зав’язала вишня біля хати,
До неї я на крилах лину,
Живе в тій хаті моя мати.
Матуся стала на порозі,
На поле дивиться у даль,
Серденько б’ється у тривозі,
В очах чомусь в неї печаль.
На шнурку ластівки співають,
Зозуля в лузі все кує,
Бджоли над вишнями літають,
Тут рідне серцю все моє.
Горнусь до мами, мов дитина,
Відчувши сліз солоний смак,
Доки є мама, є родина,
Може хтось скаже, що не так?
По небі місяць вже гуляє,
Хрущі гудуть, немов джмелі,
Вже соловей в гаю співає,
На серці добре так мені.
Матуся йде вже відпочити,
А я іду в черемхи цвіт,
Так хочеться на світі жити,
Та вже пройшло багато літ.
Кує зозуля і до нині,
Вишня заквітчано стоїть,
Я вдячна кожній Божій днині,
Хоч час не в змозі зупинить.
Матуся вічно спочиває,
А з нею смуток та печаль,
Весняний цвіт вічно буяє,
Несе мене на крилах в даль.
http://antonina.in.ua/index.php/matusi/203-vesnyani-spogadi.html
Душевно! 
