Ридаю, що знову моєї краси
Сьогодні, на жаль, ти ж бо не розглядів…
Що, стільки справ, що не б́уло коли?
Бо ж за милуваннями вродою дів,
Такої звабної, та, мовби те скельце
Дешеве, як в бублику дірка - пустої,
Без змісту і навіть без лірики в серці,
Ти й не помічаєш прекрасне в простому.
Хтозна, чи стану я з кимось щаслива,
Чи, може, назавжди зостанусь сама,
Та я сподіваюсь – у снах і у мріях:
З до тебе подібним не стану на шлях.
