Вона чекатиме, дивлячись на мрію,
Плекаючи безглузді сподівання,
Не першу і останню вже надію…
Він на неї лиш зневажливо погляне.
І в ту коротку, одну-єдину мить
В її грудях схвильовано заб'ється,
Як ластівка у клітці, затремтить,
Затріпотить її зрадливе серце.
Вона побачить, як ітимуть інші:
Неквапно, поспішаючи. Кудись
Сама з собою наодинці йтиме й Інша,
І він щосили закричить їй: « Зупинись!».
Востаннє він лише махне рукою,
Прощаючись із нею, а вона,
Ледь посміхнувшись, піде геть, додому
Самотня й скривджена, розгублена й сумна.
Намокнуть вії, і теплі сльози хлинуть
На змерзлу шкіру тремтячих долонь.
Вона іще раз озирнеться на хвилину –
Вони ітимуть сміючись разом.
