|
Уже падало листя до землі, наближалася зима... Теплий одяг повдівали люди. Вітер ставав все противнішим і жорсткішим. А запах, свіжий, холодно-пронизливий, святковий запах Різдва, який відчувався на вулицях маленького американського містечка, полонив усіх. Діти чекали його цілу осінь, як чуда, як чогось нового...
Початок грудня, але тільки з наступного тижня, максимум двох, почнеться справжня, снігова зима. Настане і той день, колись і ви відчуєте цей холодний подих осені. А зараз у парку віє вітерець, вигулюють собачок, котиків, черепашок та багато інших домашніх улюбленців. Голуби воркують біля закоханих які ось-ось будуть йти по інших справах, окрім любування на озерце. Люди починають швидше рухатись, щоб зберегти тепло… Все відбувається по-колу, все обертається по своїй осі, йде своїм часом і законом… Таке життя, така наша людська доля…
Вона вже вкотре втрачала плинність часу. І чому саме інтернет - всемогутня, всеінформуюча, всезнаюча з людських домислів і чуток павутина захоплює ЇЇ перед сном. Останній вихід в світ, прощання і побажання хороших снів рідним, близьким, друзям. Чому? Ніхто не знав, та й навіщо…
Кожен ранок, як будь-який інший день Вона готувала свіжу чашку кави, смажила два бутерброди з сиром, змішувала салат із уже нарізаної зелені – це сніданок, стандартний сніданок сильної, вільної, цілеспрямованої і вільнодумної жінки. Звичайно, що вмикала Свій недавно куплений нетбук і дивилася новини або обновляла Свої статуси, заходила на всі сайти де заєрестрована і перечитувала нові статті про нові речі. На одному із таких сайтів Вона дізналася про кавоваріння і тепер могла зварити будь-яку каву на будь-який смак.
Можливо, цей день і був би вирішальним в Її житті, але доля примхлива і зробила його просто нестерпним. Метро поєднувало усіх людей, усіх станів та меж вольності. Кожен запах перетворювався в своєрідний букет приємного, холодного чи теплого вітру, це залежно від температури назовні. Чому саме в цей день Вона помітила цього безпритульного? Відповідь буде недоречна і, на мою думку, елементарна. Усі ви читали, усі все розуміють. Замкнута особистість, лютий погляд зі сторони, на якусь мить, тобі здасться, що Він зараз дістане пістолет і вистрелить в тебе. Це перше враження, перше, що Вона побачила в Його очах.
Двадцять третя хвилина восьмої години ранку, наближався поїзд... Люду, як на диво, було мало. Вона мала б поспішити увійти всередину, на своє робоче місце в гойданні дороги й транспорту, де довкола знайомі, сумно-веселі, бадьоро-сонні обличчя, які змінювали один одного щодня. А на роботі Її чекала нова мігрень. Співробітники не витримували натиску та звільнювались через нервові та фізичні зриви. Останнім часом, бос ніби зірвався з ланцюга, тепер робота була нестерпною для всіх, окрім Неї. Їй нічого втрачати, нічого віддати. Стандартне, сучасне життя так собі, але доволі нормальне, особливо для такої жінки.
Не знаючи, не помічаючи як Він проводжав Її до роботи і додому, як пильно глядів на Її манеру ходьби і поправляння зачіски після кожної сказаної фрази за столом у великій компанії, як красиво Вона усміхалася на кожен жарт, як притоптувала, коли мерзла біля зупинки магазину продуктів. Він хотів підбігти допомогти з сумками, обійняти, щоб не мерзла, взяти таксі і провести додому. Але єдине, що Вона бачила - це те, що Він лише безробітний: нещасна людина, яка проживе день на одній хлібині і ковтку води із фонтану.
В один момент щось продзвеніло в Його голові, і давши слово зробити Її щасливою Він почав діяти. Брався за будь-яку роботу тільки щоб дати Їй все, про що Вона мріяла. Він тяжко працював. Найскладніше було почати, але з часом до всього привикаєш коли маєш мрію, маєш вищу мету. Прибиральник, охоронець, винищувач щурів та багато інших невдячних робіт чекало Його попереду, але він витримав усе. Одного разу йому повезло, як буває з багатьма головними героями, Фред, нещодавній житель просто неба, допоміг знайти добре оплачувану роботу у міській школі. Тепер до мрії лишилось трохи…
І надалі продовжувалося підпілля, спостереження за Її життям – це єдине, що потрібно для Нього, побачити як Вона заходить до підземного, швидкісного черв’яка, який довозить всіх на непотрібну їм роботу, та проводжає Його холодним поглядом із жалю і болю.
Цей день настав раптово. Він як грім з небес серед білого дня. Цього дня Вона заговорила до Нього, спитавши щось несуттєве для нас. Він не знав, що зробити, що сказати... Так бажання переросло у страх. Страх може поєднати й може відштовхнути двох людей, все залежить від ситуації, характеру, від людей. На жаль, тут страх мав негативний наслідок.
Як ви думаєте, що було далі, як склалася доля? Можливо, хтось хоче щоб вони були разом, уявляєте, як Він під’їхав до Неї на лімузині, або просто машині, сказав декілька слів про любов і вони жили довго і щасливо, мали велику сім’ю і добро у ній, ще й померли в один день для хеппі-енду. Інша версія дається песимістам - різні світи, різне життя, Вона покохала іншого чоловівка, таким же чином розбиває серце нашому жителю парку й вулиць міста. Щодо моєї версії готові? А моя версія – це смерть. Банальна, неочікувана, або до дурості логічна смерть. Можна навіть здогадатися, що помре саме Вона... Так, Вона... Нещасний випадок, елементарна сукупність подій і наслідків у життєво-пустому, песимістичному русі.
Сумна історія. Його страждання й плач про несказані слова, невиконані бажання... Думки крутились, навколо одні й ті ж слова: « Не встиг, не встиг...» Не можливість, бездіяльність часу й ангелів, зневіра у добрі. Щось вбиває просто зсередини. Наступна думка, в банальних історіях, – самогубство. І все?! Так я вас розчарую – ні!!! Нема ніякого метро, Її та Його, немає Фреда і колег - пустота довкола. Нічого не існує, навіть ехо не чується у далині. Все написане брехня! Лишився тільки парк, передзимовий холод Різдва, озерце і я...
Травень 2013
ID:
412748
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.03.2013 18:16:43
© дата внесення змiн: 24.04.2015 01:00:25
автор: Sam Holgon
Вкажіть причину вашої скарги
|
Молодець! Продовжуй, практикуйся!
