Наш зелений Квітучий сад завжди славився своєю красою. Стрункі вишні, яблуні та груші наповнюють його солодко-ніжними запахами, а яскраві барви цвіту завжди милують око. Та найбільше задоволення приносять співи дзвінкоголосих солов’їв.
Сяде на гілці соловей, лиш чуб видно з-за цвіту, і затягне веселу, ніжну мелодію, до нього приєднується другий, ось же він, на вершині кривої старої вишні, пізніше до них приєднується третій, і невдовзі весь сад оповитий лагідним пташиним співом. Інколи, якщо пощастить, можна побачити маленьких лісових мешканців, яких немовби магнітом притягує солов’їна музика.
Найтонші, найсолодші звуки лунали з найкращого дерева в саду – Цвітучої яблуні, де плоди були найсмачніші, а цвіт найніжніший, жив там Соловейко – найкращий співець, гордовитий, з високо піднятою шиєю. Саме з його солодких ноток починалася гра пташиного оркестру і ними ж закінчувалася. Всі птахи поважали соловейка, адже хороший спів – ознака лідера( це ж бо лише у них так водиться).
Та якимось же нещастям трапилося, що з чорною дощовою хмарою прилетіли такі ж круки. Сподобався їм Квітучий сад і зажили вони в ньому, інколи посміюючись з «корінних жителів» за їхні безтурботні співи, себто ніби тоненькі голосочки не для
сильних.
«Ай справді, - задумався Соловейко. – Всі поважні птахи, яких я знаю, мають грубий, хоч не милозвучний голос. Потрібно навчитися поводитися, як вони, співати по-їхньому, бо вже остогиділи мені ці пісеньки!»
Сонце в зеніті.Сад ще спить. Не розпочалася солов’їна пісня, де Соловейко?Зібралися усі коло Цвітучої Яблуні, і раптом чути грубий скрипучий голос:
- Немає більше того Соловейка, не буду я співати!Набридло!
- Хто?Хто це?
- Це я, - вилітає з-під цвіту, – тепер уже Кручок, той же, що колись був вашим Соловейком, але тепер на іншу стягу ступив, Крук я тепер!
Круки злостиво посміювалися, але прийняли Кручка до свого клану. І тут інші також захотіли до них, що ж це Соловейко пішов, а значить-бо, круки ті не такі вже й погані ,як їм здавалося.
Почали зникати соловейки, були Кручки, а сад гинув без солов’їного співу, без того ніжного, ласкавого і такого звичного звучання. Опав цвіт, засохли груші, яблуні та вишні.
Почорніло небо. Сонце зайшло.
Втекли круки, залишивши по собі зневажливий голосний спів. А Кручки, чи Покрученята залишились в своєму мертвому саду.
ID:
411113
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.03.2013 20:16:38
© дата внесення змiн: 21.03.2013 20:17:11
автор: Марьяна Капранова
Вкажіть причину вашої скарги
|
