Так тихо-тихо плаче моя совість,
І чорні списки вже готуються до друку.
Нехай це не роман, а просто повість.
В якій мене описують як суку.
Так акуратно пишуться рядки цього вірша,
Все ж не звертаючи увагу на цензуру,
Ніхто не поцікавиться чи є душа.
І не зважатиме на внутрішню натуру.
Так мовчки сльози знову на папір,
Це свого роду сповідь, та для кого.
Для всіх жорстока я неначе звір.
Всім байдуже до горя до чужого.
Так пусто і самотньо у кімнаті,
Невчасно знову плеєр розрядився,
Когось я просто хочу обійняти,
Лиш кіт все зрозумів й до мене притулився.
Нехай ще не готова моя повість,
І знову убиває мовчки тиша.
Все ж я правдива, бо у мене совість..
Так тихо іноді шкребе як миша...