Одягну на душу маску
Ту, без прорізу очей,
Бо дивитися вже важко
На безжалісних людей.
Розійшлися шви надії,
Що латала я не раз,
Переперхли нитки-мрії,
Оптимізм уже погас.
Я на все закрию очі,
Вату в вуха покладу,
Від прокльонів і пророчень
Я навпомацки піду.
Терни босими ногами
Обійду я наосл́іп,
Щоб палючими словами
Люд мене вже не обпік.
Лиш знайти б безлюдний острів
І сховатись від усіх,
Щоб думок небесний простір
Пилом спокою осів...
Відпочинку дайте, люди,
Лізти в душу припиніть!
Маска тисне мене в груди -
Задихаюсь я у ній.
//14.03.13//
Ооо,мені знайомий такий настрой)Що ж,іноді маска таки спасає)Біда лиш в тому,що рано чи пізно її все ж прийдеться зняти...Вірш чудовий,торкається,заворожує
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, відчуття знайоме багатьом. Дякую, що відгукнулися
Вірш дуже прекрасний.Хоча навіщо на все закривати очі?Якщо душа вміє боліти-значить вона жива і не черства.А якщо Ви не позволите лізти в душу-то ніхто і не залізе.А ще краще-не звертати на це увагу.Для чого?Просто посміхнутися і нічого не пояснювати...
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за глибоке відчуття мого вірша. Навіть не знаю, що Вам відповісти. Щось зранку таке надійшло і написалося, наче у вухо хтось шептав. А по житті я так і роблю, як Ви кажете