* * *
Біля джерел так пахне м’ята,
там в чарах – золота пора.
Сонце, як ратай, в моїх мандрах
о-мана–санна, – голова! –
За що карав я Богослова?
Птаха продав, сховав коня.
Палала в образах простора, −
вогняна кров в його очах.
Стояла паволока ставна,
а то ж, журба взяла на жарт.
Підняв стожар − уява славна,
в словах – коханна, в чарах – яв.
В словах – оздоба, тай, проста.
Для чого понт, на що гопля?
Якщо на ложах – Божа Нота,
то й волі мало на гопак!
