Мої вихідні мали присмак меліси та м’яти. Звичайний, затишний та ніжний дотик, який огортає душу, заколисує серце та дарує такий бажаний відпочинок. Маленькі радощі мого серця…..
- Ще вчора хотілося плакати, рвати папір щоденних турбот на дрібні клаптики, забуваючись у мріях, що наляканими очима дивилися на мене у дзеркалі. Ще вчора руки тремтіли, коли тримали на своїх долонях крихке життя чужого серця. Рідко задумуєшся над тим, що серце може раптом звести руку у прощальному помаху, прощаючись з буденністю. Проте воно ніколи не попереджає про свої неочікувані плани, що виникають у його думках. Інколи серцю забагнеться випробувати тих, хто поруч. Але ніхто не може дорікнути йому в егоїзмі, зверхності по відношенню до інших. Серце втомлюється від наших марних обіцянок змінити власне життя, очікувань кохання чи справжньої дружби, або сірого відпочинку у закутках власної душі. Втома….Випробування… Затишне, втомлене, розтріпане серце чекало на диво….. Те, що вперто відмовляється відкрити двері незнайомцю, який роками чи то місяцями блукає далекими світами підсвідомості, думок та припущень. Тому одного дня воно знайде затишне спокійне місце, аби поринути у задуму та очікування.
- Моє серце давно надсилало коротенькі записки, силуючись достукатися до думок, щоб вони зрештою звернули на нього увагу. Його обличчя ставало блідим, очі втрачали веселкові нотки, загортаючись у довжелезний плащ холоду. Той день вкотре приміряв рутинні шати, обов’язки та сподівання, проте за якусь коротку мить все почало кришитися на дрібнесенькі друзки, що падали до ніг. Дрібнесенькі, колючі намистинки встеляли підлогу, поволі просочуючись крізь шкіру, розтинаючи вени на криваві шматки. Мені було страшно….. Страх!! Той, який поволі, методично проникає у кожну шпарину душі, насолоджуючись власною перемогою. Перед очима була душа, яка хапалася тонкими, худорлявими руками за життя, чекаючи на допомогу.
Відкрий очі!!! Дихай!!! Ти чуєш??!! Не ховай очей у пітьмі!! Дихай!!! Мій голос зривався на хрип, вигукуючи душі, яка поволі зникала у пітьмі. Тоді мені здавалося, що час зупинився, стоячи за моїми плечима і споглядаючи терзання душі. Його чіпкий погляд роздирав зіниці на тонкі стрічки, які затуляли світ навколо. Пауза емоцій, відчуттів, думок…. Чому не можна перегорнути сторінки назад і виправити все, аби не пустити страх до власних плечей?? Коли він осідає попелом душевних спазмів, тремтінням душі на волоссі та кожному поштовху серця. Тоді стає страшно…. Моя безпорадність сміялася в обличчя, усвідомлюючи власну перевагу наді мною. Наші слабкі потуги щось змінити чи то зійтися у боротьбі із долею розчиняються як шоколад у теплих долонях. Лишається тільки стійко прийняти виклик долі, гідно пройшовши це випробування. На моїх очах чужа душа поринала у пітьму, лишаючи слабкий відтінок мужності на щоках. А що ж душа? Вона виявилася безпорадною у цей момент…. А так хотілося схопити ті кволі відтінки, жбурнути об стіну і закричати на повні груди!!
Я втомилася….Хотілося волати про допомогу, змиваючи біль з душі солоними водоспадами. Скільки це триватиме зі мною?? Де прихисток для моєї душі, де можу мовчати, дивитися у вікно, відпустити думки у далекі подорожі та насолоджуватися їх відсутністю. Хочу тепла…. Для душі….Для своїх виснажених, витоптаних рутиною зіниць….
Обережно, безшумно відкрилися двері. Ласкавий погляд огорнув душу, приголубив очі, загадково посміхаючись. Моя душа сиділа, скрутившись калачиком на дивані, тримаючи за руки весняний вітер, який сидів на краєчку відкритої кватирки. А на її руках вмостилося горнятко із запашним чаєм, який розкинув свої м’ятно – мелісові шати. Мої вихідні сповнювалися смаком м’яти та меліси, отримуючи маленький пакуночок, у якому згорнулося калачиком тендітне щастя.
)дякую Вам!!!!
