Чимало віршів я вже написав,
снував не раз по нетрях інтернету,
та споглядав земну красу планети
крізь розбишацтво вірусних застав.
Та дуже мало написав про край,
святий куток моєї Батьківщини,
в якому зріс з маленької дитини,
десь там сліди моєї пуповини,
батьків могили і ворота в Рай.
Лише прошу: завчасно не журіть,
бо то і є та райська насолода -
відчуть себе частинкою народу,
якому майже шість тисячоліть.
-
В басейні Бугу і приток Дністра
із берегів стрімить височина,
що звуть Поділлям і, неначе пряж,
її вкраша Подільський кряж -
то Медобори, рідна сторона.
Перлина краю, медоносний світ,
знялися вверх тоді, коли й Карпати,
Сарматське море змусили втікати
і перебратись на південний схід.
А рифи моря, вапняковий карст
перетворились у казкові гори,
які за щедрість кличуть Медобори,
та край Поділлям за родючий пласт.
-
У Медоборах є жива вода.
Струмить із надр по вапнякових порах
Подільських Товтр - остатків диво-моря,
аортою із серця-джерела.
У карстових озер немає дна,
їх в Медоборах ще зовуть вікнини,
очі Землі, що крізь вузькі щілини
з глибин віків глядять на нас понині,
сльозяться болем від людського зла.
Вони, як совість всіх тисячоліть,
вартують вхід до храму Святовита,
дольмени предків, капище Богита
і дух Аррати, що цей кряж таїть.
-
А ще вікнини світяться вночі,
неначе в них купаються зірниці
у їх зіницях золоті ключі,
до таїн Всесвіту і Божої криниці.
Узимку їх морози не беруть,
вони ніколи криги не побачать -
така їх доля, ворожбитська суть,
мабуть тому озера ці і плачуть.
Нелегко їм минуле сторожить,
нелегко зазирати у майбутнє,
у карстових озерах біль горить,
у їхніх водах бродить дух могутній
Землі атлантів і Космічна нить.
-
Долини кряжу омиває Збруч,
круті меандри обвивають гори
їх плюск вночі гуляє по дібровах,
вторить луною з віковічних круч.
Десь тут колись проходив Чорний Шлях,
тропа ясиру до самого Криму,
і чорноземів добра половина
на попелищах та людських кістках.
Сліди копит Хмельницького полків,
сліди загонів грізних гайдамаків
й кривавих січей застелив моріг,
шалфей, медунка, ковила і м"ята,
густа ліщина і кущистий глід.
-
У Медоборах квіти, як в раю:
дволиста любка, ясенця косички,
гніздівка та зозулі черевички,
і дикі оси з лілій роси п"ють.
Музей реліктів, медоносний плай,
перлина моря в барвах дивоцвіту,
країна вапнякових монолітів,
для мене ти - як восьме чудо світу
о, Медобори, надзбручанський край!
З великою любов"ю до рідного краю, дуже гарно, але мені здається, що рядок " нелегко їм заглядувать в майбутнє" можна трішки змінити, наприклад -нелегко зазирати у майбутнє.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не пам'ятаю, чи читав перший варіант, але цей дуже гарний! Змістовна і щира картина про рідний край! Сподобалось!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Андрію, історія була така - спочатку написав вірш про карстові озера, але виглядало незрозуміло без вступу, я дописав ще два вірші перед ним і поспішив надрукувати. Вчора нарешті допрацював і думав додрукувати внизу, але механічно переплутав кнопки. От тепер і сам не знаю хто читав перший варіант, а хто ні.