— «Подай же руку! Обіймай же сильніш!
— Не відпускай мій погляд, Благаю!»
— «Прошу у останнього променя Сонця:
Облиш!»
Й на останню краплину води споглядаю...
Замкнувши руки, все стою,
Стріляю зірно між дерев,
Де вогник сяє, як в раю,
Де чутно тишком дикий рев.
І близько десь усе це є —
Та берег дикий, часом млявий,
Поплив удалеч й виграє,
Шукає прихисток ласкавий.
Болотний світ — і тут, і там,
У нім панує свій король.
Вкриває скроні дощ із ран
І нищить мрію світлих доль...
А на долонях у дитяти,
На ніжках милих, на вустах,
Почав туман уже сідати,
Щоб знов залишитись у снах...
Щоб приховати тугу й сум,
Щоб враз топити їх водою,
Й неначе в шкірі ніжний струм,
Повнити серце знов любов*ю!