Якби я не знав, що тобі сказати у ту мить, коли б тебе обступила світла відвертість і незворушність, я би просто взяв тебе за руку і цілував у волосся так довго на стільки б вистачило терпіння і цієї тривкої вічності. Звісно тут не можна оминути ніяковіння і непередбачувані дії з мого боку. Ти незворушна і тиха, як море під час втихомирення, а я можу бути різкий і метушливий. Тому не варто відкидати нервового посіпування брів, різкого почервоніння, тремтіння колін і глибоких ковтків твого солодкого кисню. Ця тиша німа і тремтлива вкривала б наші поверхні так довго на стільки б вистачило нашої історії. Ти мабуть би не зрозуміла чому ця зрадлива ніч так швидко проходить повз нас, не залишивши жодного сліду. Але усе завершиться напрочуд швидко й безболісно.Та коли ти прокинешся, а мене не буде на твоєму розжареному ложі, ти не засмучуйся будь ласка. Я тобі звісно писатиму листи, у яких будуть вірші про мовчання, освідчення у вічній любові, а також листя з-під твоїх ніг.
Наші вуста торкатимуться тривожно й відверто допоки не загасне небо, уквітчане зірками. Не забувай про те, що я тобі не сказав сьогодні. Ця мить тягнулась би довгим плетивом колій і доріг, що нас розділяють. Тому світанок розклав усе на свої звичні місця. Тепер, коли я самотньо гортаю книгу і дивлюсь на засніжену вулицю, а день доходить до свого логічного завершення, я думаю про твій міцний сон і втаємничений спокій. Отож ти спи. Я вірю у твою молитву, у твою недовершеність, бо тільки у ній криється уся твоя слабкість й незрівнянна витонченість.
