Ти ось є, але ні тебе не має. Ти просто один сидиш і не можеш, навіть, щось відчути, щось сказати. А чому ти не розумієш? Яка ж причина твого мовчання? Щось сталось в тебе? Ні. А що? Напевно нічого, але щось там коле. Ні, біль не така, як завжди, вона дивна. Не тіло болить, а думки і твої мрії. Щось рве їх з середини, ніби «злісний звір», який хоче, щоб усе закінчилось в одну секунду. Він не звертає увагу чи потрібно це тобі у житті чи ні. Все пожирає, але поволі, щоб ти отримав більше страждання, відчув усю жорстокість. Жорстокість життя. Пройшов час, але ти досі сидиш і прислухаєшся до нього, що він там каже і, що очікувати. І одна годинна для тебе це вічність. «Вічність пожирання звіра». Ти його не бачиш, але всю його злість відчуваєш до кінчиків пальців. Кожна твоя клітина, ніби кричить від болю від страху. Від крику душі появляється головна біль. Болить-болить дуже болить. Ти стискаєш з усієї сили її, але вона не відходе. Одна надія в тебе на таблетки, але вони не зможуть подолати «звіра» . Але ти маєш надію, що все пройде. Одна, друга, третя, ні не допомагає. Відчуття не зникає. І в тебе тільки одне питання: «Як? Як його подолати?». Світ завмер навколо тебе і ти відчуваєш тільки одну біль. Ти живеш нею, тільки нею. В одну секунду ти розумієш ти і біль одне ціле. Але як? Як розірвати цей ланцюг, що зробити? Питання крутяться в голові вони ніколи не зникнуть . «Звір» сховається десь там ти не знатимеш де і в одну секунду, коли ти ослабнеш він знову проявить себе. Тоді знову уся все повернеться….. Тебе поринає страх. Ти боїшся, але ти боїшся не «звіра», який там, боїшся себе. Біль, яка виникла у середині тебе, це те що ти створив сам. Ти сам спричинив її. Відкриваєш дорогу у безодню. Безодню-життя. Де не має нічого Ти і «звір». Останній бій до смерті. За ким перемога це вирішуєш тільки ТИ.
Зроби правильний вибір!
