Засипав землю білий сніг,
Не видно стежок і доріг.
З далека манить рідна хата,
Теплом та щирістю багата.
Бо в тій рідній мені хатині,
Живе матуся моя до нині.
Лечу на крилах, мов та пташина,
Зустрічайте, ненько, лине дитина.
Щиро горнуся, ніжно цілую,
Немов голубка, мама воркує.
Я ладна слухати маму до ранку,
Вже сонце світить нам крізь фіранку.
Ще так багато треба сказати
Та час в дорогу вже вирушати.
Горнусь до матусі, рушаю в дорогу,
Та в серці несу ту вічну тривогу.
Спливли ті роки немає вже мами,
Та біль не проходить у серці з роками.
Може не дослухала, не зрозуміла,
А може ще щось розказати хотіла.
Гнітить це все душу і серце плаче,
Вернути назад було б все інакше.
А снам радію, коли маму бачу,
Тихо в подушку до ранку плачу.
Радію снам, немов дитина
Є і у мене моя родина.
Давно вже я мама, тепер бабуся,
Щиро до діток своїх горнуся.
Ладна віддати їм душу, серденько,
Так, як в свій час нам моя ненька.
http://antonina.in.ua/index.php/matusi/103-mojij-matusi.html
