Я не боюсь розлук, я не боюсь,
Я не боюсь чекати і любити
Нехай здається дивним це комусь,
Та не йому мене за це судити.
Я не боюся сліз і самоти,
Осінньої печалі і тривоги.
Боюсь байдужості і пустоти,
Вона страшніша за кілометри дороги.
Я не боюся мрій своїх і снів,
Як зірка падає загадую бажання,
Бузкове щастя я шукаю на весні
І не боюсь померти за кохання.
Я не боюсь всього того,
Від чого люди так ховають душі –
Давати щиро ніжність і тепло,
В морі любові не шукати суші.
Це все не страшно навіть якщо біль,
Якщо розлуки множаться у двічі,
Якщо у серці лютий буревій…
Страшніш за все німа, безмовна «вічність»
Боюся жити в холоді образ,
Щодня чекаючи наруги і насилля,
Боюсь, щоб вогник доброти не згас
І не прийшла ненависть від безсилля
Боюся холоду, але не від зими,
Від поглядів, від слів й нерозуміння,
Коли під ноги стелять килими,
В запазусі ховаючи каміння…
Я не боюсь розлук, я не боюсь,
Мені не страшно вірити й любити,
Аби твоє почути – «Я вернувсь»
Я не боюсь одним чеканням жити́