Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: філософ: Ліміт самогубців - ВІРШ

logo
філософ: Ліміт самогубців - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Ліміт самогубців

Сьогодні плаче зимове небо. Таке величне, таємниче, те, яке ніколи не знало страху чи відчаю… Сьогодні воно плакало, крихкі, ледь вловимі краплинки втікали з його зіниць, аби змити смуток з душі. Краплини вихром вдарялися об холодне скло вікон багатоповерхівок, несамовитими воланнями розриваючи тишу вечора.  Плач зимового неба… Що може бути болючішим за той біль, який роками переховувався у затінку думок, проте зрештою вирішив з’явитися перед очима перехожих. Дивно, проте він був переконаний, що не існує болю пекучішого, ніж його. Ніхто не мав права зазіхнути на його душу, яка шматувала волосся, вириваючи густі пасма з каштанового  полотна, грюкала у двері душі, роздираючи пальці іржавими гвіздками, що виринали на зморшкуватій поверхні. Прісний егоїзм у поєднанні зі зневірою…. Насуплене небо зіщулившись, загорнулося  у простір глухого кутка власних емоцій…. Куди йти далі?! Про що думати?! Чого  прагнути?! Думки спустошеними зіницями дивилися  на щілини зморшкуватих дверей, за якими  несамовито снувала душа. “Ніхто не може бути таким нещасним як я”,- єдине переконання, що стійко трималося у потоці роздумів. “Ніхто…. Глухий кут… Пусті очікування…. Моє розчарування…. Ніхто!! Ніхто так не може страждати як я!! Ви-егоїстичні істоти, які живуть власними забаганками….Ви не відчували смак отрути-зневіри на устах, страх якої тремом просочується крізь шпарини душі…. Забирайтеся!! Геть зі своїми порадами та одвічним “все буде добре”… Ніколи не буде…. Це фікція…. Самонавіювання вашого боягузливого мозку, який з останніх сил намагається втриматися на поверхні життя…. Геть!!!!!”. Обличчя неба осяяла озлоблена усмішка болю, пелена сліз заливала його погляд, відділяючи тіло від сірої, холодної буденності навколо….Здавалося, що воно хоче втекти від самого себе, кожен крок наближав до дверей, за якими ховалася свобода даху….Ще крок і все скінчиться… Сотні, тисячі небесних друзок заповнять пустку навколо…. Втома від власного життя…. Розчарувань… Безглуздих очікувань…. 
Шалений вітер лишив гучний ляпас на обличчі неба, коли руки безжально впивалися  у двері, за якими відкривалася панорама зимового вечора. Пальто тріпотіло під несамовитими, озлобленими подихами вітру, ноги вперто відмовлялися йти далі…. 
- Занадто пізно для стрибків…. На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено…. Ви спізнилися…. Мабуть довго зважувалися на цей крок.. Не варто, повірте…..Чим більше думаєте, тим чисельнішими стають сумніви….Я знаю, що кажу…. У декількох кроках від неба стояла тиха постать, довгий коричневий шарф, кінці якого розвівалися за вітром,  закутував шию, охороняючи її від нападів холоду. Тіло час від часу здригалося від колючих, незграбних обіймів вітряного залицяльника, очі чіпко трималися за перші сутінки, які розважливо осідали навколо. Здавалося, що губи хаотично, нерозбірливо розкидали уривки слів. Впродовж декількох хвилин зимове небо намагалося розгледіти дивну постать, але нажаль тіні ховали її обличчя. Зробивши декілька кроків, воно схилилося над словами, очі яких лежали долілиць, агоністично хапаючи ротом уривки повітря. 
- Не рухайте їх!! Вони вже своє відбули, не заважайте їхнім надіям втішати налякані душі. Це мрії… Мої мрії.. Очікування… Сказанні слова…Вони стоять на межі нового перевтілення… На межі життя та одвічного забуття… Лишіть їм ті секунди щастя… 
А знаєте, він так раптово з’явився у моєму житті… Це був ураган, вихор емоцій, слів та почуттів…. Нестримний, шалений та теплий… Спочатку я страшенно боялася його слів… Пестливі… Спокусливі… Вони дарували надію…. Гм… Чекайте.. Було ще щось…. Так!! Звісно!! Віра у сказане…Я прожила, відчула до дрібниць кожен звук, усі слова…. Їх відбитки лишилися на моїх зіницях…. 
- Ви були закоханні….. Певно так… Жодне досі відоме мені почуття не може викликати таких емоцій….. Кохання…. Кожна душа прагне отримати цей скарб… Вам пощастило…... 
- Дивуюсь Вашій стереотипності…. Ви вже вибачте, однак Ваші судження надто банальні. Чому все має зводитися до кохання? Вам саме його бракує у житті?! 
Наші душі існували у вимірі слів та підсвідомих, індивідуальних почуттів, емоцій, які у кожного отримували свої барви, відтінки.. Як виявилося, мої були надто земні та спотворенні недовірою… Усі намагання подарувати віру моїй душі інколи зазнавали нищівної поразки від висловлених мною вагань….. 
Тонка  постать на мить змовкла, руки опустилися додолу, так ніби роки втоми спадали з плечей. Непомітно зблідле обличчя обернулося, зустрівшись поглядом із розгубленим зимовим небом. Ледь вловимий шурхіт кроків долинав до неба, аж доки перед ним не виникли сіро-зелені зіниці, які впивалися в обличчя. Губи щось продовжували шепотіти, проте сказані слова падали додолу із зіщуленими вустами, оберігаючи кожен звук.   
- Ви коли-небудь пробували випалити вогнем слова, закарбовані на зіницях? Вам відоме відчуття  пекельного болю, коли здається, що очі палають вогнем, який неможливо приборкати!! Кожна клітинка наливається багряним світанком, застилаючи усе навколо!! Світ перестає існувати, Ви чуєте лише власний крик, що розтинає ранкову тишу чергового буденного дня!! Єдине бажання, що вникає у голові, так це вирвати ці злощасні очі, аби позбутися болю… Це кохання?! Скажіть!! Що це?!”. Шалений, знервований погляд невідривно слідкував за страхом, що виринав в очах навпроти. Небо відчувало кожен поштовх власного серця, проте гупання, що долинало з грудей навпроти заповнювало тишу навколо.
- Стривайте!! Чому Ви тут?? Шукаєте відповіді на загадки  життя чи просто хочете поповнити список душ – самогубців?! Прагнете поетичного кінця?? Що з Вами!! Отямтеся ”. Сильні руки схопили тонку постать за плечі, ніби намагалися розбудити її від сну. Коричневий шарф плутався в обіймах неба, чимдуж стискуючи шию тонкої постаті. Раптом з грудей вирвався нестямний крик, жахаючи тишу навколо.  
- Досить!! Пустіть!! Чому я тут?? Погляньте, десь там, внизу блукає його душа, вона так близько від мене, проте я не можу торкнутися неї.  Знову виникає “потім”, “не зараз”, “вибач”…. Кожного разу, коли ніч відкриває двері зіркам, я лишаю тепло своїх слів його душі…. А що натомість?? Що??  Пустка!! Мовчання!! Тисячі, мільйони хвилин зникло відтоді, коли вперше почула його. Він поруч, але душа так далеко… Ось там……. Тремтливі  пальці намагалися здійнятися вгору. Друзки сліз шкрябали обличчя, душа шаленіла від власної безпорадності, а за спиною поринали у сон затишні вулиці, одягнені у шати бруківки. Поволі, усмішкувато там блукала душа, нічого не знаючи про тонку постать з коричневим шарфом на шиї, яка спостерігала за кожним новим кроком. 
- Слова, закарбовані на Ваших зіницях будуть жити. Повірте…Вони дійсно сильні.. Почекайте… Все буде… Ви того варті! На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено!.
Обличчя зблідлих, покинутих слів здригалися від  відлуння кроків двох постатей, які боролися з власними історіями самотності. Дійсно ……На сьогодні ліміт душ - самогубців завершено!

ID:  398016
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.02.2013 08:20:04
© дата внесення змiн: 04.02.2013 08:20:04
автор: філософ

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Льорд, Наташа Марос
Прочитаний усіма відвідувачами (1017)
В тому числі авторами сайту (32) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

12 12 12
 
Шон Маклех, 15.02.2013 - 20:41
Дуже цікаво. Глибоко Ви зазираєте у людську суть.... give_rose
 
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую apple apple
 
Льорд, 15.02.2013 - 19:11
так щемно! cry cry cry
 
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Володю....таке воно моє життя... 23
 
Фотиния, 04.02.2013 - 10:22
icon_flower 17
 
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
apple apple
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: