Коли знесилений у лабіринтах протирічь розум
Знову зупинився перед глухою стіною безвихіддя,
Коли свята і чиста смерть
Стала бажаною,
Наче кохана жінка,
Але сил,
Потрібних для самогубства,
Вже було замало.
Коли сердце моє завмирало на кожному кроці,
Роздумуючи, йти чи не йти йому далі,
Я впав на коліна,
Склав руки
І вперше,
Піднявши очі до неба,
По справжньому подумав
Про Бога…
Скажи мені, Боже, скажи
Навіщо цей біль, оця туга?!
Повільна ця смерть?
Навіщо?!
Розплата?..Ціна за кохання?!
І час вже прийов за радість
Сплатити своєю кров’ю?!
…Я знав вже давно
Але знову
Я пив цю солодку отруту…
Вуста припадали до вуст,
Шукаючи смерті своєї…
Тепер пропікає вже сердце
І дихати важко…
Сам винен…
Навіщо, наче метелик
Летів на це зрадливе світло?!
Ти ж знав, що маєш згоріти,
Чому ж так кричиш від болю?!
Тепер уже пізно.
Вже руки твої до хреста прикрутили
А в сердце забили цвяха,
Й до сонця підняли тіло.
Вже пізно.
За те, що ті скоїв
Страшною буде розплата!
Любов – то страшенний злочин
Христа за любов розп’ято.
Я кохав її наче бога
І в тіло її, як в церкву
Заходив, ставав на коліна,
Молитву творив
І сльози
Стікали в тендітні долоні…
Я кохав її наче бога!..
Я кохав її більше бога!!!
Наче ідола кам’яного,
Що господарем був і катом,
Що знущався з моєї плоті
Й на шматки розірвав моє сердце.
Я кохав її більше бога!!!
Ти мій Всесвіт,
Ти мій початок,
Мій кінець,
Ти мій шлях до бога.
Ти молитва, свята і чиста,
Ти поразка моя
Й перемога!
А в очах твоїх дзвін небесний,
Плач Іуди, кров Іісуса,
Соломії знадливі чресла
І міфічного змія спокуса!
Я дивлюсь в твої лагідні очі…
Не жалкую, нехай розп’ято!
Так, любов – то страшенний злочин…
Але як я кохав свого ката!!!
ID:
39590
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 18.09.2007 22:20:35
© дата внесення змiн: 18.09.2007 22:20:35
автор: GreenDragon
Вкажіть причину вашої скарги
|
Метелик і вогонь...
