Забудеш? Значить ти не той,
не та сторінка світлих буднів.
Життя приходить без основ,
чи значить лиш - ми різні люди?
Чи те, що серце вже німе:
не озирнеться, не почує.
І спомин той не оживе,
його ніхто на жаль не чує.
Я - воля, ти - природний дар,
сплело кохання міцні сіті.
Ми в них потрапили тепер,
чи зможем знову відпустити?
Душа залізна - все простить
усі помилки, сподівання.
Але чи прийде ще та мить
без сліз, без каяття й прощання?
Сльоза не змиє біль розлук,
тепло очей - на мить зігріє.
Лиш мука та - найкращий друг,
злякать її ми не посмієм.
Не відгадати слів гірких
і доля грає з нами грізно.
Лиш ти чекаєш перший сніг,
а я чекаю літню пісню.
Негода та, що значить все, -
шукач пригод і прикрість люду.
Та не забуду мить оту,
повік ніколи не забуду...
