Навіть тоді, коли за спиною буде дихати смерть,
і я відчуватиму кожен її бездоганний рух.
Десь всередині власного тіла розпочнеться протест,
проти незабутніх дій, проти нерухомих і холодних мук.
Коли тіло більше не буде благати морської води,
а душа зігріється, міцним, як чорний бергамотовий чай, теплом.
Одного разу я вслухаюся у свої непокірні, як Еверест, сни,
і нічого не зміню, не вмиюсь дбайливим добром.
Залишусь таким, яким був, чи залишитись мушу,
продовжуватиму спостерігати за діями гордих людей.
Десь всередині тіла, молитвою Господу служу,
хоч не вірю у примхи власних розбитих ідей.
Навіть тоді, коли за спиною буде дихати смерть,
і я відчуватиму кожен її ледь чутний звук.
Для неї відчиню я двері, забуду про власний протест,
що всередині тіла, позбувся небажаних мук.
