Ти запросиш мене на каву,
Я подумаю і… прийду
В тебе кава хмільна і лукава
На собі я твій погляд ловлю.
В тебе очі тернові, бездонні
Іще мить і я в них потону.
Загубилась у світі, в безодні.
Знов програла тобі цю війну.
Хто сказав, що всі люди – розумні?
Хто сказав, що немає чудес?
Мої мрії прозоро-бездумні.
Ти ж до мене зійшов із небес.
Опиратись не маю я сили
Квіти смутку лише у очах…
Ми любити давно не схотіли,
Тож чому у душі моїй страх?
Погляд твій я зловлю, наче дотик,
Каву вип’ю, але не піду.
А між нами кружлятиме смуток
І я знов всі слова розгублю.
Ти спитаєш про щось неважливе,
І я щось тобі відповім.
А про те, що давно наболіло,
На дворі лиш мовчатиме грім.
Доторкнешся до мене рукою
І серця знову йтимуть у такт.
Ми вдихнем аромат супокою
І закінчиться тихо цей акт.
Потім знову лиш тиша в безодні
Погляд твій у конвертик складу.
Тож пробач, та напевне сьогодні,
Я на каву уже не прийду…
(2007-2008 роки)