Маленький хлопчику,
ці дороги ведуть в нікуди,
єдині, які ти знаєш,
єдині, якими ти коли-небудь ходив;
крокував у светрі моєму кольору винограду,
капелюсі, рукавиці мої на тобі,
блукав у сутінки, у безвихідь,
сліди залишаючи - то ж обличчя наші;
і камені квітнуть під ногами
білі, наче сніг, сніг іде,
і камені квітнуть, ти йдеш
у безвихідь, там ліхтар
тіні твоєї блідими очима тебе проводжає,
білий, як камінь, квітне, наче сніг;
там ліхтар, там жінка на тебе чекає,
вона скаже: "знаєш..."
вона твоя мати,
біла, квітуча, у сутінках
снігом її осипає,
єдиним, який ти коли-небудь бачив...
Маленький хлопчику,
ці дороги ведуть в нікуди,
єдині, які ти знаєш,
єдині, якими ти коли-небудь ходив;
я бачу светр мій бордовий,
капелюх, рукавиці мої на тобі,
чи ж міг я колись бути тобою?