В сухих зморшках ,що повзуть каньйонами по мому бідному обличчю
Ніжність звивається змією,отравленою своїм же ядом.
Мої жорсткі долоні обезсилено повзуть по обличчю-притулку агонії.
Агресія,ненависть ,злість-
Це цунамі залило моє піаніно,
Воно кровоточить,скавулить ,гарчить від безвиході.
Я схилився над ним,як над холодним утоплеником.
Пальці мимоволі танцюють на ньому,виконуючи погребальний ритуал.
Я перебираю руками по ньому,
Як напівбожевільний монах теребить свої чотки.
В цій темній печері лиш кроваве ложе-моє піаніно,шо вже затихло,
Захлинувшись гнилою плоттю спотвореної ніжності.
