Десятки різнобарвних поглядів минали перед сіро-зеленими очима. Бруківка під ногами грілася під сонячними променями та поволі наближала до того чарівного місця, де душа починала тихенько нашіптувати пісню щастя. Для сіро-зелених очей воно знаходилося там, де було галасливо та витончений аромат кави, шоколаду сповнював ауру душі. Декілька кроків…. Старенькі потерті стільчики затишно та привітно вітали кожного гостя. Душа знайшла притулок за маленьким столиком, який закутався у тонку мережану скатертину, обличчя якої прикрашала тендітна троянда. Її пелюстки всотували аромат шоколаду, який непомітно цілував її уста, лишаючи терпкий смак своїх дотиків. Спокій душі…. Чи існує ще таке місце, де можна впевнено сказати, що ваша душа перебуває у гармонії з думками. Ми щоденно ведемо боротьбу зі своїми емоціями та словами, що виникають у голові, вони вперто простують до вашого серця, забуваючи, що воно вимагає право на свободу власного “я”. Часто його відносять до істеричних осіб, які живуть виключно емоціями, нехтуючи чітким наміром вбачати сенс у кожному зроненому слові, вчинку та навіть погляді. Все має підкорюватися запиленим правилам суспільства, які не бачать за товстими невидимими мурами слів тонкої душі та емоцій, що застигли на краю серця. Створюючи стіни навколо себе, закриваємо шлях власним емоціями. Вони наче в’язничні втікачі, які прагнуть відчути свободу, зняти кайдани з думок та озирнутися навколо, шукаючи погляд, який змусить повірити, що багаторічні грати лежать перед вашими ногами, перетворившись на пил. Вдихніть життя у своє серце та відчуйте його ритм, коли воно шалено б’ється, кров потоками розбігається по венам, а очі світяться щастям!!! Думки сіро-зелених очей хаотично танцювали у голові, створюючи химерні візерунки на душі. Зіниці тихо придивлялися до перехожих поглядів, які сміялися, про щось думали, будували плани та просто мовчали.
“Кожен погляд сповнений клопотів, мрій, які можливо колись втіляться у життя, щось лишиться тільки задумом, окремі з них завмруть на місці, а інші впадуть у прірву відчаю. Це наше життя. Воно вирує, сміється, кокетує, зваблює, а інколи мовчазно втікає у світ задумів, лишаючи душу наодинці зі скляними шибками реальності, які хтось може необережно розбити чи дбайливо витирати їх очі. Життя…. У ньому стільки граней, тіней та веселок, поглядів, несказаних слів та емоцій!! Мені завжди здавалося, що моя реальність буде існувати у скляному будинку із запиленими шибками, що ховалися тонким мереживом павутиння. Роками я стояла навпроти тих вікон, вдивляючись у перехожі погляди, подекуди заздрячи тому, що їх очі мають стільки барв, наснаги та жаги до життя. Самотньо…. Пусто… Ось що панувало у душі у той час. А чи варта я була того, аби хтось повірив у мене?!
Чекайте!!! Маю йти!! Погляньте крізь вікно, нехай погляд лине туди, де мрії стають недосяжними та вільними!!! Зачекайте на мене….
Сіро-зелений погляд майнув до дверей, які манили його йти далі, аби дістатися того місця, де душа злітала у небокрай. Скрип дверей, тихий дзвіночок та бруківка, що прокладала свій шлях до брами. Крок… Сходи… Тіні власної ходи…. Вітер!!!! Шалений, вільний!!! Його холодний цілунок обпікав уста сіро-зелених очей, даруючи крила. Його тонкі пальці куйовдили волосся, обнімали зіниці і манили душу до танцю. Нестримного, пристрасного та такого жаданого танку свободи.
“Я знаю, що буду щаслива. Моя душа одягає нові шати, погляд сягає небокраю і вірить у мене. У моєму житті є кароокий погляд, який щоранку дарує мені усмішки, слухає і радіє разом зі мною. Він частина кожного мого нового дня. Він чує кожне слово, не просячи нічого натомість. Стільки вже було сказано, обдумано. Розмови…. Ось це щастя!!! Смієтеся?? Наївна?? Нехай…. Проте я радію, це мої хвилини щастя. Знайдіть у своєму житті такі погляди, що принесуть вам усмішки та спокій.”
Перед сіро-зеленим поглядом поставав осінній Львів, який лежав на їх тендітних долонях. Постаті, що юрмилися біля міської брами вдивлялися у осінні пейзажі навколо, не помічаючи тонкі мережані крила, що виростали за спиною сіро-зелених очей. Вони тримали своє щастя на долонях…
НЕ ХОЧЕТЬСЯ ПРЕПАРУВАТИ ОКРЕМІ ФРАГМЕНТИ, АНАЛІЗУВАТИ ОБРАЗИ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, КРАЩЕ СПРИЙМАТИ В ЦІЛОМУ, ЯК НЕОРДИНАРНУ СПРОБУ ВІЗУАЛІЗУВАТИ НЕВИДИМЕ.
У МЕНЕ Є ПРОПОЗИЦІЯ-ПРОХАННЯ, ЩОБ ЛЕГКО ЧИТАТИ, МОЖЕ КРАЩЕ ДІЛИТИ ТЕКСТ НА АБЗАЦИ І МІЖ АБЗАЦАМИ РОБИТИ ВІДСТУПИ. МОНОЛІТНИЙ ВЕЛИКИЙ ТЕКСТ НАПЕРЕД "ЛЯКАЄ" КІЛЬКІСТЮ СЛІВ. ТАК ВЛАШТОВАНА ПСИХОЛОГІЯ ЛЮДИНИ, ЩО КРАЩЕ СПРИЙМАЄТЬСЯ ДОЗОВАНА ІНФОРМАЦІЯ...
Маринко-Маринко, звісно, щастя на наших долонях!Воно завжди поряд. І нехай інколи навіть поряд його важко відчути, але воно є!І нехай сміються, нехай наївна, але ж щаслива!)))
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сегодня утром прочитала размышления одной авторши нашего сайта. Об умных одиноких женщинах и т.д. Вроде и можно согласиться с некоторыми мыслями, но какой-то злобой проникнуты строки, агрессивный категоричный тон повествования ожесточившейся от неудач женщины. И такой контраст - Ваш рассказ, пронизанный светом, любовью, если и грустью, то светлой, не безысходной. Прекрасно! Сквозь строки видна Ваша душа - добрая, мудрая, светлая! Восхищаюсь!
ЗЫ: в предпоследней строке с "брамой" чё-то не то (юрмилися БIЛЯ брами?)
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
самотність не повинна мати відчуття приреченості,ми самі штовхаємо себе до такого відчуття, тим самим притягуючи його до себе.....я вірю, шо все може змінитися!!!
Дякую Вам за такі позитивні відгуки та увагу