Бронзовіють гаї дубові,
Зеленіє озимина.
Пломеніє вогонь любові,
Бо на серці моїм - весна!
Розквітають рожеві мрії -
Віддаюся я їм сповна.
Не остудять і сніговії
Те, що тільки-но я спізнав.
Відкриваю нову сторінку -
Перекреслюю, що було...
Покохав я чарівну жінку
Пересудам усім назло.
Розпатякують нині всюди,
Мов, собаче у нас життя...
Звіку так налаштовані люди -
Гріх замолюють каяттям.
Тільки ж каятись я не буду,
Бо кохання не схоже на гріх.
Я ніколи її не забуду,
Як забув вас до решти всіх!
...Гонить осінь важкенні хмари,
Промінь сонця тихенько вмер.
Ми не будемо з нею в парі
Ні позавтра, ні дотепер...
1992р.
Бронзовіють гаї дубові,
Зеленіє озимина.
Пломеніє вогонь любові,
Бо на серці моїм - весна! --
...а я думала, ви передвиборною суєтою заклопотані, що так порідшала Ваша присутність тут останнім часом, а Ви, пане Василю, виявляється, - у весну втрапили... і прекрасно, і щасти Вам... хоча... Ви трохи про інше... у фіналі...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Суєта передвиборча дійсно зачепила своїм крилом, проте рожеві мрії від того не зникли безслідно і весна на серці буяє, попри осінню сльоту... Вдячний Вам, п. Валю на доброму слові...