Годинник цокає,
І стрілки бігають скажені.
Роки гуркочуть
Мовби дикий водоспад.
А сивина лягає,
Срібним порохом на скроні…
Немов не хоче,
Щоб сповільнив хід.
Чоло поорють
Невблаганні зморшки,
Замість дітей,
В дитячій вже онуки сплять.
Вже не виблискують
Старечі очі…
Колись глибінь ідей,
Тепер лиш ківш понять…
Час невблаганний,
Час жорстокий, вічний.
Нещадний володар,
Душі і тіла.
Та він невпинний,
Долі пес покірний.
Живе у буді з хмар,
Над урвищем гірського схилу.
