Десь там…на горі - безмежність, спокій, така легкість, невагомість, теплота…а ось тут, так близько, зовсім поруч із твоїм слабким містечком, чуть чуть нижче і ліворуч від нього, виникають антагоністичні відчуття руїни, що потребує швидкої реставраційної допомоги. Ні, навіть не відчуваю уже болю, не відчуваю нічого…уже. Наче мені вкололи анастетик довготривалої дії і не виконали резекцію ураженого органу. Біль стала прозорою, невидимою, мертвою…здавалося і почуття уже померли, але….Але це тільки марево; клінічно підтверджена легка побічна дія, здавалося, "лікувального" засобу.працівники реставраційної служби діагностувавши відкрили і ще одну класифікацію болю - біль токсичний. Відчувши спокій всього на одну солодку мить біль оживає, живе, отруює моє серце токсичними спогадами з кожним днем більше. Безжалісно вбиваючи кожну живу клітинку, що ще памятає дотик твоїх губ, тепло твоїх рук і кулі твоїх слів.