Я мабуть ніколи тобі не розповім про свої почуття,
що відчуває моє серце коли ти поруч.
Відчуття тепла, відчуття, що у груди проникає Весна,
осіннім повітрям, серед листя у вірності пору.
Я ніколи не буду в силах дивитися у твої смарагдові очі,
просто через те, що не втримаюсь ні на мить.
І захочу цілувати, серед білого дня, серед темної ночі,
вуста твої, що так хочу, хоч знаєш болить.
Десь всередині чемно болить через те, що ти вільна,
не моя і моя, знаєш більше мабуть не твоя.
Не забуду тебе, ти найкраща, на мить божевільна,
бо знайшла щось в мені, а тепер в тебе інше життя.
Я ніколи мабуть не скажу про кохання ні слова,
і не вправі тебе я тримати у своїх руках,
бо крізь них, через них, проникає наївності холод,
я любив лиш тебе, і любитиму в теплих словах.
