Одного ранку я зрозумів білих людей.
Білі люди повсюди клацали зубами і шукали поживи.
«О Боже!» – сказав я. – «Та вони ж ниці, як стрижені вівці!
Вони розчиняються в мені як сон».
Я подивився на них і вони панічно забігали навколо, наче розт-ривожені лісові мурахи, нечутливі до жодних інсектицидів, пес-тицидів, вуглеводів, вітамінів, мінералів, з імунітетом до всього миш’яку.
Я хотів знищити їх, розчавити одним ударом журналу, але білих людей було надто багато, а їхні лави все поповнялись і зростали, претендуючи на демографічну вибухівку,
розробляючи сексуальну революцію,
генеруючи бебі-бум,
множачись і плодячись головами гідри, єдиної та суцільної ве-летенської гідри,
пожираючи власні голови,
виробляючи густий рев,
заповняючи собою планету,
й потім галактику,
й потім все, до чого можна дотягтись,
доки розуму вже не стане і він просто не вибухне..
Як страшний сон.
Я хотів знищити їх, очистити квартиру від цих тарганів, але вони настільки міцно вжилися в ній, що заразили навіть повітря, окутавши все густим димом.
Тому, хоч і було сумно залишати старанно обжитий світ, однак без скла все почало виглядати чіткішим.
Я розвернувся та назавжди залишив білих людей із їхніми про-блемами.
Я бачив, як вони валили дорогі хмарочоси.
Я бачив, як вони палили книжки.
Я бачив, як вони піднімали повстання.
Я бачив, як вони вирубали ліси.
Я бачив, як вони заливалися кров’ю.
Я бачив, як вони задихались пилюкою.
Я бачив, як вони починали війни.
Я бачив, як вони обривали фрази.
Я бачив, як вони закінчували війни.
Я бачив, як вони отравляли дітей.
Я бачив, як вони оплакували долю.
Я бачив, як вони помирали.
Тому я пішов.
ID:
369086
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 06.10.2012 21:04:09
© дата внесення змiн: 06.10.2012 21:04:09
автор: M.E.(nachtigall)
Вкажіть причину вашої скарги
|