Там десь коваль, у горні сталь кипить,
актор міняє завчену гримасу,
а я мандрую з вічності у мить
і випадаю з простору і часу.
Дощі ідуть ногами по землі.
касири знову закривають каси.
Ліхтар викреслує дороги уві млі
та випадає з простору і часу.
Стоять міста, заповнені людьми,
що поступово гарне в собі гасять.
...ну а ліхтар бетонними грудьми
мене прикриє в просторі та часі.
Із дому в дім, із місяців у дні,
міняються споруди різномасні,
в моїх думок осінній глибині
все потопає в просторі та часі.
