Ну ось хто знав, що цей здоров’як-вампір виявився новоспеченою «дитиною» одного із Верховних. Моя зухвалість вкрай не сподобалася його татусю і тому зараз я сиджу в залі суду. Судять мене. Суддя впевнено тлумачить, що я посягала на життя чи то здоров’я вільного громадянина, який ще й до того виявився щойно знайденим сином поважної особи. Знав би суддя хто ці «особи» насправді. Хоча, думаю, голова суду здогадується про це, адже його підлабузництво прямо таки випирає. Я довго не могла слухати, мені нестерпно хотілося вийти на свіже повітря і не бачити ці всі пихаті лиця. Добре, що хоча б вікно відчинене. Вікно! Довго обдумувати рішення не прийшлося: я миттю вистрибнула на стіл, за який мене всадили, потім на підвіконник, а потім мої ноги намагалися знову не підвести мене і несли мене по сонячній вулиці невідомо куди, але подалі від цього безглуздя. Я знала, що вампіри не поженуться за мною: надто сонячний сьогодні день, а офіційні представники захисту прав людей надто нерозторопні.
Моя воля тривала не довго. Мене знову спіймали. Але цього разу мене не вели в суд, а принесли додому. Щось вкололи і я попливла в приємні марення. Ці марення були чудовими, проте моє пробудження стало жахіттям: я стояла у весільній сукні, навколо мене крутилися милі дівчата з щирими посмішками на обличчі, а навпроти стояла мати і все клопоталася, намагалася переконати мене: «Софія, ти мусиш одружитися на ньому. Він обіцяв, що зробить так, що твої попередні витівки анулюють, їх просто забудуть».
Що це взагалі за безглуздя! Навіщо воно мені потрібно? Мене провели через заповнену гостями залу до вівтаря. Я дивилася на всіх людей. Ось сидить наречений: бугай із злим виразом обличчя і ненаситним поглядом. Він прямо пожирав мене очима і ледве стримувався, ледве змушував себе дочекатися закінчення церемонії. Мої здогадки не підвели мене: це також вампір, він є одним із Верховних і заодно знаходиться при владі у звичайних людей, але це не той «татусь», який притягнув мене до суду. Вампір-наречений виглядає стриманішим, дорослішим і хитрішим. Я його знаю, бачила по телевізору, але особисто ми не зустрічалися. Що ж за чортівня! Далі бачу маму. Вона плаче з радістю за мене. Ех, ти ж не знаєш хто він насправді. Ти просто думаєш, що твоя дочка вдало виходить заміж і не буде ні в чому нуждатися…
Проводити огляд гостей мені завадив церемоніейстр. Він сказав, що мені необхідно тричі обійти вівтар. Це ще що за звичай? Невже якісь вампірські замашки? Це було останньою краплею. Я знову побігла. Охоронці намагалися спіймати мене, але у них в руках залишилася тільки фата. Кидаю погляд на вампіра-нареченого і бачу як він незворушно видить і на його кінчиках губ з’являється усмішка, одна із тих, яка означає, що ще не все програно. Усмішка впевненості.
Через двері мені не вийти. Мене сильно хтось штовхнув до однієї із стін, на яких і вздовж яких знаходилося безліч живих квітів. Я впала за квіти і вже готова була відчути біль в плечах від удару в стіну, але болю не було. Моя рука зникла у невидимому проході. Ох, як мені пощастило. Краєм ока подивилася на натовп, який мене ось-ось мав схопити. Але мене всі чомусь не помічали, вони метушилися, кричали. Лише одна особа стояла незворушно: високий незнайомець стояв склавши руки, обличчям направленим в мій бік і з заплющеними очима. Він посміхався, милою посмішкою, і щось в ній було, чи то іскра перемоги, чи глузування над цим натовпом. Мене спасли! Мені саме він допоміг. Я застрибнула у цей невидимий прохід. Переді мною з’явився тунель, а позаду виникла глуха стіна.
Я втікла. Я зробила три проступки, а на четвертий мене виженуть з рідних земель. У цьому я чомусь не сумніваюся. Але це буде потім, а зараз необхідно вибратися з цього тунелю.
ID:
368044
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.10.2012 22:34:26
© дата внесення змiн: 01.10.2012 22:34:26
автор: Alara
Вкажіть причину вашої скарги
|
