Любов…
Вона живе у кожному із нас.
І нещасний той, хто жодного разу не відчув її,
…не пустив у душу.
***
Не бійся, дурепо.
Не бійся, дозволь себе кохати.
Ти занадто багато думаєш про це. А Воно цього не пробачає.
Ось одного прекрасного дня йому набридне – розвернеться і піде.
А ти знову сама залишися.
Не хочеш?
Тоді сиди і не рипайся.
***
Будучи маленькою дівчинкою, я щиро вірила в те, що кохання приходить до кожного. І це обов’язково!
Була такою наївною.
З роками розумієш – кохання – це не нагорода, це випробування.
Воно – тільки для найсильніших.
Чи можливо для найслабших? – щоб стали сильнішими.
Не розумію…
Вже наче і доросла, але все одно не розумію.
***
І найсолодші слова перетворюються в ненависні спогади.
Стрілки годинника – непорушні.
Сторінки альбому і щоденника – єдина жива пам'ять.
І як далі жити?
Чи варто?
Хтось скаже: Чи ти здуріла? Що ти робиш? Та це не причина!
Та я не чую…
… . Легко ненавидіти.
Жбурляти в стіну посуд.
Спалити всю пам'ять про нього.
Та я так не хочу.
Я все збережу.
Нічого не забуду!
І ці спогади – найдорожчі.
Вони гріють мою самотність, тоді вона стає не такою і холодною.
Я пам’ятатиму вічно, ЧУЄШ! ВІЧНО!
Ти тепло,
ти сонце,
ти життя…