Я не знаю, про що написати.
Так буває у стані
кисневого голодування.
Крізь рядки механічно прочісую листя-лататя –
Це ще вчора яскраве сучасності диво,
Що поштар передав,
а не спам і не мило.
Поки раптом удар:
Я не маю про що написати.
Одверто.
Фарби меркнуть,
стікаючи жирними згустками слів,
Ще й погано згортаючись (резус від’ємний).
Не себе шкода – шкода папір.
Все шукаю, шукаю й несила потрапити в колір.
Ну немож віднайти у лататті шмат неба.
А знаходжу все атом за атомом попіл іржі –
Магматичну основу затерпого болю.
Застеляю її вбілосніж на папері.
Перероджуюсь в ці малокровні вірші.
Тисну delete.
18.08.2012р.