Не хочеться відчути знов любов.
Закрилась я від світу почуттів.
От тільки сон, проклятий знову сон.
нагадує, мені, шо ти живий.
Так хочеться втікти з Землі.
Замаскуватись від усіх людей.
Зробити список правил і піти.
Кудись, щоб бути там на самоті.
створити щось для себе і собі...
сказати що для себе я живу.
І йти туди куди я хочу йти.
А не робити те що скажете мені.
Я всіх виню, усіх живих людей.
Що не дають робити так як хочеться, собі.
Я егоїстка, так можливо я це я.
А хто скажіть із нас не егоїст?
У всьому винен ти, і тільки ти.
Треба знайти тебе в одному з снів.
Я все тобі скажу - усе, усе.
А ти безжально знову усміхнись.
Та не мовчи прошу ти щось мені скажи.
Вбиваєш ти своїм мовчанням знов мене.
Не снись мені, залиш мене, прошу.
І звідки ти узявся в моїй голові.
Благаю, пропади кудись, іди туде де був раніше ти.
У спокої нарешті залиши, це й безлад у думках.
В моїй душі, такого хаусу ще не було то рік.
О, як не хочеться щось відчувать.
А жити хочеться, не розумію я себе.
Що мені треба я не знаю, чорт.
Знов заблукала у бажаннях я своїх.
Як бути далі, як скіжіть же хтось.
Почуйте крик, з душі усе летить.
Так голосно ніхто ще не кричав.
Та ви оглухли всі, давно глухі.
Ця лінь проклята знов затягує мене.
У свої шати і манить, товче.
Я не жива, як привид, егоїст.
Хіба не вирвусь я з оцих химер?
І як відкритись знов комусь?
Як з себе вигнати цю пустоту.
У мене відчуття, що я з клеймом.
Відлюдок з маскою любов.
Такий маразм, пишу, творю.
Я тут скажу всю правду вам.
Ха, вам, а ви це хто?
Повірити і знов кривавий шрам.
Не треба я не хочу, я жива.
Так боляче мені, та всім вже всеодно.
Ну що зробити щоб позбутися цього.
Знак запитання, знову безліч запитань.
Хтось критикує, хтось ненавидить мене.
А я усіх люблю, і навіть не себе.
Це божевілля, так напевне це воно.
Тоді усі ми хворі, зламані, кригкі.
Сідала я писати про любов.
Та не виходить, мабуть не люблю.
Ці протирріччя, як збагнути все.
Простіть мене,за все мене простіть.
