Страх.

Не  хочеться  відчути  знов  любов.
Закрилась  я  від  світу  почуттів.
От  тільки  сон,  проклятий  знову  сон.
нагадує,  мені,  шо  ти  живий.
Так  хочеться  втікти  з  Землі.
Замаскуватись  від  усіх  людей.
Зробити  список  правил  і  піти.
Кудись,  щоб  бути  там  на  самоті.
створити  щось  для  себе  і  собі...
сказати  що  для  себе  я  живу.
І  йти  туди  куди  я  хочу  йти.
А  не  робити  те  що  скажете  мені.
Я  всіх  виню,  усіх  живих  людей.
Що  не  дають  робити  так  як  хочеться,  собі.
Я  егоїстка,  так  можливо  я  це  я.
А  хто  скажіть  із  нас  не  егоїст?
У  всьому  винен  ти,  і  тільки  ти.
Треба  знайти  тебе  в  одному  з  снів.
Я  все  тобі  скажу  -  усе,  усе.
А  ти  безжально  знову  усміхнись.
Та  не  мовчи  прошу  ти  щось  мені  скажи.
Вбиваєш  ти  своїм  мовчанням  знов  мене.
Не  снись  мені,  залиш  мене,  прошу.
І  звідки  ти  узявся  в  моїй  голові.
Благаю,  пропади  кудись,  іди  туде  де  був  раніше  ти.
У  спокої  нарешті  залиши,  це  й  безлад  у  думках.
В  моїй  душі,  такого  хаусу  ще  не  було  то  рік.
О,  як  не  хочеться  щось  відчувать.
А  жити  хочеться,  не  розумію  я  себе.
Що  мені  треба  я  не  знаю,  чорт.
Знов  заблукала  у  бажаннях  я  своїх.
Як  бути  далі,  як  скіжіть  же  хтось.
Почуйте  крик,  з  душі  усе  летить.
Так  голосно  ніхто  ще  не  кричав.
Та  ви  оглухли  всі,  давно  глухі.
Ця  лінь  проклята  знов  затягує  мене.
У  свої  шати  і  манить,  товче.
Я  не  жива,  як  привид,  егоїст.
Хіба  не  вирвусь  я  з  оцих  химер?
І  як  відкритись  знов  комусь?
Як  з  себе  вигнати  цю  пустоту.
У  мене  відчуття,  що  я  з  клеймом.
Відлюдок  з  маскою  любов.
Такий  маразм,  пишу,  творю.
Я  тут  скажу  всю  правду  вам.
Ха,  вам,  а  ви  це  хто?
Повірити  і  знов  кривавий  шрам.
Не  треба  я  не  хочу,  я  жива.
Так  боляче  мені,  та  всім  вже  всеодно.
Ну  що  зробити  щоб  позбутися  цього.
Знак  запитання,  знову  безліч  запитань.
Хтось  критикує,  хтось  ненавидить  мене.
А  я  усіх  люблю,    і  навіть  не  себе.
Це  божевілля,  так  напевне  це  воно.
Тоді  усі  ми  хворі,  зламані,  кригкі.
Сідала  я  писати  про  любов.
Та  не  виходить,  мабуть  не  люблю.
Ці  протирріччя,  як  збагнути  все.
Простіть  мене,за  все  мене  простіть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358136
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2012
автор: Лилианна